Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем – фізичною особою), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець – фізична особа) зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. (стаття 21 КЗпП).
Трудовий договір у системі правочинів з питань праці характеризує його зміст. Зміст трудового договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до законодавства про працю.
Згідно зі статтею 9 КЗпП умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Забороняється примушення працівника до укладення трудового договору, який містить умови, щодо яких між працівником та роботодавцем не досягнуто взаємної згоди.
Відповідно до статті 29 КЗпП до початку роботи роботодавець зобов’язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:
1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцеперебування), трудову функцію, яку зобов’язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов’язків), дату початку виконання роботи;
2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;
3) права та обов’язки, умови праці;
4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, а також про право на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору – під підпис;
5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);
6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежної охорони;
7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);
8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;
9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.
Таким чином, якщо сторони трудового договору дійшли взаємної згоди щодо тривалості робочого часу і взяли на себе відповідні зобов’язання, то вони повинні їх виконувати. Якщо виконання трудових обов’язків відповідно до раніше визначених умов трудового договору стало неможливим через організаційні або технічні умови, необхідні для виконання роботи, або припинення роботи викликане невідворотною силою або іншими обставинами, то це є простоєм (стаття 34 КЗпП).
Час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.
За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Час простою з вини працівника не оплачується.
Відповідно до статті 56 КЗпП за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
Таким чином, якщо сторони трудового договору дійшли взаємної згоди щодо роботи на умовах неповного робочого часу, то взяті сторонами зобов’язання повинні виконуватись. При цьому законодавство про працю не обмежує права сторін змінити умови трудового договору щодо визначеної раніше тривалості робочого часу, в тому числі та на певний період.
Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованим часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Якщо зміна істотних умов трудового договору здійснюється за ініціативи роботодавця, то такі зміни можуть бути запроваджені під час воєнного стану не раніше повідомлення працівника про такі зміни та за згоди самого працівника. (ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 5 березня 2022 року № 2136-IX (далі Закон №2136)
До істотних умов трудового договору з урахуванням інтересів конкретних працівників можуть бути віднесені також встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності та відповідальності працівника, шкідливості роботи тощо. Приклади можливих змін істотних умов праці наведені Пленумом Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП.
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 КЗпП працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Порядок і форма внесення змін до трудового договору, в тому числі змін умов договору на певний період щодо тривалості робочого часу у період дії воєнного стану визначаються за взаємною згодою сторін (ч. 1 ст. 2 Закону № 2136).
Стосовно оформлення кадрових документів, наказів, змін до штатного розпису, ознайомлення з ними працівників окремо інформуємо, що у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення вірогідного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником. (стаття 7 Закону №2136).